SUBSCRIBE TO OUR
NEWS AND ANNOUNCEMENTS.

Останні кілька тижнів юридичну спільноту лихоманить від звістки про звернення  Ріната Ахметова до Європейського суду з прав людини з вимогою стягнути з російської федерації збитки, заподіяні в результаті війни.

Відповідно до ч.1 ст.35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ЄСПЛ може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, і впродовж чотирьох місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні.

Більш того, Регламент ЄСПЛ в пп. (g) п. 1 ст. 47-2 передбачає, що обґрунтування відповідності заяви вимогам ч.1 ст.35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є обов’язковою складовою такої заяви.

Тож, як його юристи обґрунтували, вичерпання всіх національних засобів правового захисту в росії – невід’ємної умови для звернення?

Практика вирішення спорів у ЄСПЛ має кілька прецедентів, в яких суд брав до розгляду справи без надання остаточного рішення суду касаційної інстанції країни, до якої заявлялися вимоги.

Регламент суду передбачає, що заява, оформлена без дотримання всіх вимог до неї (в тому числі, без обґрунтування дотримання критерію прийнятності), може бути прийнята до розгляду ЄСПЛ, якщо заявник надав ґрунтовні пояснення про причини невиконання цих вимог – про це говорить пп. (а) пункту 5.1. статті 47-2 Регламенту ЄСПЛ.

Вже сформувалася певна практика таких обґрунтувань.

Перший приклад, що на слуху в усіх — справа «Україна проти Росії (щодо Криму)» (Ukraine v. Russia (re Crimea), яка прийнята до провадження ЄСПЛ без дотримання процедури захисту національними інструментами. На жаль, вона не може бути орієнтиром для звернень за захистом прав фізичних та юридичних осіб, адже висновок про прийнятність заяви був зроблений судом лише з огляду на суб’єктність сторін як незалежних держав.

Також в цьому контексті варто звернути увагу на прецедент, викладений в  рішенні за заявою групи громадян Азербайджану проти Вірменії та за заявою групи громадян Вірмені проти Азербайджану в контексті конфлікту в Нагірному Карабасі (Чірагов та інші проти Вірменії).

В цій справі Заявники стверджували, що вони були позбавлені можливості повернутися на території, окуповані відповідно Вірменією чи Азербайджаном, і не могли користуватися своїм майном та житлом, які були там розташовані, не отримали жодної компенсації своїх втрат.

Звернення з такою заявою відбулося без звернення до національних засобів правового захисту, оскільки заявники вважали, що були відсутні ефективні засоби юридичного захисту стосовно таких скарг.

Так, Вірменія у відповідь стверджувала, що не має юрисдикції над районом Нагірного Карабаху, і одночасно наполягала, що заявники могли захистити свої права у судових та адміністративних органах Республіки Вірменія та “НКР”, законодавство містило необхідні для цього механізми, суди Вірменії та “НКР” є незалежними та безсторонніми і готовими розглядати справи громадян Азербайджану без дискримінації.

ЄСПЛ в цій справі з Вірменією не погодився: зауважив, що в питанні вичерпання національних засобів юридичного захисту він повинен визначити, чи можна вважати, що Республіка Вірменія має юрисдикцію над відповідною територією, а Уряд Вірменії не довів існування засобу захисту – у Вірменії або в НКР, який був би здатний надати компенсацію стосовно скарг заявників. Положення законодавства, які навів Уряд Вірменії, мають загальний характер і не стосуються особливої ситуації позбавлення майна внаслідок збройного конфлікту чи іншим чином стосуються ситуації, подібної до ситуації заявників. В цій справі ЄСПЛ вирішив, що з огляду на спростування участі або юрисдикції, було б нерозумно очікувати, щоб заявники подали вимоги стосовно реституції або компенсації до вірменських судів та органів.

ЄСПЛ також вирішив, що при ухваленні рішення слід також брати до уваги політичний та загальний контекст. Внаслідок війни практично всі азербайджанці залишили спірні території. Політичного вирішення конфлікту не було досягнуто. Навпаки, в останні роки ворожа риторика між лідерами Вірменії та Азербайджану, як видається, лише посилилася, мають місце неодноразові порушення режиму припинення вогню та інтенсифікувалось нарощування збройних сил у регіоні. На підставі викладеного, ЄСПЛ вирішив, що за цих обставин нереалістично, щоб будь-який можливий засіб у невизнаному утворенні “НКР” на практиці міг надати переміщеним азербайджанцям ефективний захист – а відтак визнав прийнятним їх звернення, що не містило доказів звернень до національних засобів захисту у країнах, до яких заявлялися вимоги.

Ситуація в Україні хоч і має деякі спільні риси, але і відмінностей достатньо для відмови у застосуванні такого ж підходу до заяв мешканців України.

Хоч росія і не заперечує факт своєї участі в російсько-українській війні, проте вона не називає свої агресивні дії війною – що могло б виключити очікування справедливості щодо дій ворога.  Дійсно, по факту агресивної політичної риторики росії,  авторитарної політичної організації влади в цій країні та фактичній відсутності незалежності судової гілки влади вкрай нереалістично очікувати, що суди росії та її правоохоронні органи нададуть захист постраждалим в Україні громадянам та компаніям. Проте формально відповідно до законів росії все це існує в ній: і незалежний суд, і принцип справедливості, і обов’язок держави відшкодувати шкоду заподіяну її органами влади. Хоч норми про відшкодування збитків у законодавстві росії мають загальний характер і не враховують особливості ситуації, але з точки зору законів росії нічого особливого і не відбувається: військового стану в країні не введено, збройні сили рф виконують завдання за кордоном і зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну їх діями, росія заперечує вину своїх військових у заподіянні шкоди цивільним об’єктам та мирним мешканцям.

Елементи, які роблять ситуацію в справі Чірагов та інші проти Вірменії принципово відмінною є те, що росія заперечує етнічну складову збройного конфлікту, а також що Україна стверджує про перебування  окупаційних адміністрацій під контролем росії, а росія з цього питання ще не визначилася.

Такі відмінності цілком обґрунтовано можуть бути визнані достатніми для відступу від викладеного у  зазначеній справі підходу.

Інший спосіб обґрунтування звернення напряму до ЄСПЛ через неефективність національних інструментів захисту можливий через доведення неефективності правоохоронної діяльності слідчих органів росії, як це вбачається з постанови ЄСПЛ від 24 лютого  2005 року по справі «Хашиєв та Акаєва проти Россії» (Khashiyev and Akayeva v. Russia). В ній суд зазначив, що російська правова система передбачає в цілому два способи захисту потерпілих у зв’язку з незаконними та злочинними діями з боку держави чи її представників, а саме засоби правового захисту в межах цивільного та кримінального судочинства.

Цивільний позов про відшкодування шкоди, спричиненої незаконними діями чи протиправною поведінкою держави, не може розглядатися у якості ефективного засобу правового захисту в контексті вимог ст. 2 Конвенції (див. Постанову ЄСПЛ від 24 лютого 2005 року в справі «Хашиєв та Акаєва проти Россії» (Khashiyev and Akayeva v. Russia), скарги № 57942/00 та 57945/00, пункти 119–21.). Що стосується кримінально-правових засобів захисту, що передбачені в російській системі правосуддя, Суд зазначив, що заявники зверталися до правоохоронних органів і думка заявників та влади росії щодо ефективності розслідування не співпадають (рішення по справі Умаров проти Росії від 12червня 2012, скарга № 2546/08, §§102-105) – що дало підставу ЄСПЛ визнати скаргу прийнятною з огляду на надмірно тривале безрезультатне розслідування.

Саме цією практикою ЄСПЛ з високою імовірністю керуються юристи, що рекомендують до звернення з заявою до ЄСПЛ з метою надання доказів неефективності національних інструментів захисту в росії обмежитися надісланням до правоохоронних органів росії заяви про злочин.

Втім, в справі Умаров проти Росії зовсім інші фактичні обставини – там правоохоронні органи ухилялися від здійснення розслідування викрадення людини, а не доводили відсутність своєї вини у нанесенні шкоди цивільним об’єктам на території України. Це не дозволяє в повній мірі використовувати правову позицію у цій справі для обґрунтування стягнення майнової шкоди, заподіяної майну в Україні військовими діями у межах агресії російської федерації.

Звісно, можна спробувати доводити відсутність ефективних національних інструментів захисту в росії і з інших підстав. Наприклад, фактом розірвання Україною дипломатичних відносин з росією, припиненням поштового сполучення з росією  (не тільки в України, але й в деяких інших країнах, як от Польща, Швеція, Данія, Фінляндія та Австралія), що ускладнюють (але не роблять неможливим) звернення до росії та її судів й правоохоронних органів. Можна посилатися на інформаційні повідомлення, в яких росія звинувачує у всіх руйнуваннях Україну та її «націоналістичні сили», підтримку військової агресії найвищим політичним керівництвом росії, факти нагородження військових з підрозділів, які вчиняли військові злочини в Україні. Можна посилатися на факт включення до Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення норм про відповідальність за поширення неправдивих свідчень про армію росії та здійснення владних повноважень органами влади, дискредитацію використання збройних сил з метою захисту інтересів росії та притягнення до відповідальності за цими порушеннями адвокатів, які вчиняють дії в інтересах клієнтів.

Проте жодне із наведених тверджень не спростовує технічну можливість звернення до судів та правоохоронних органів росії для захисту прав з використанням національних інструментів.

Дійсно, ЄСПЛ вправі при визначенні факту вичерпання можливостей національних інструментів захисту брати до уваги особу заявника та контекст, у якому заявлені вимоги. Проте з високою імовірністю, ЄСПЛ відхилятиме скарги українців на таких підставах – адже інакше створюватиметься прецедент підміни ЄСПЛ національних судів у будь-яких справах, що зазнають політичного контексту чи впливу, що, звісно, неприпустимо з огляду на природу суду та ціль його створення.

 

Посилання на статтю у вигляді документа — Ключа С О Звернення до ЄСПЛ в обхід національних судів рф

Стаття розміщена в виданні БУХГАЛТЕР&ЗАКОН компанії ЛІГА ЗАКОНhttps://ips.ligazakon.net/document/reader/BZ013976?from=accountant_and_law&hide=true

Сайт електронного видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН компанії ЛІГА ЗАКОН https://bz.ligazakon.ua/ua/

 

З повагою,

Партнер Кроу Михайленко

Сергій Клюца

ru_RUРусский