ПОДПИШИТЕСЬ НА НАШИ
НОВОСТИ И АНОНСЫ.

Здавалося б, найбезпечніший спосіб інвестувати у нерухомість, призначену для використання у власній господарській діяльності – це самостійно на власній чи напряму орендованій земельній ділянці звести споруди, належним чином ввести їх до експлуатації, зареєструвати на них право власності та, знаючи всі конструктивні особливості та нюанси, ефективно експлуатувати.

Дійсно, така організація будівництва містить набагато менше юридичних ризиків, аніж будь-яка інша аналогічна інвестиційна діяльність, пов’язана із залученням партнерів.

Втім, навіть така діяльність не позбавлена ризиків повністю, і одним з найбільших з-поміж них є використання для спорудження будівлі неякісних будівельних матеріалів та конструкцій.

Щоб вас не ввели в оману застарілими документами та «красивими» свідоцтвами, в межах цієї статті спробуємо просто і «людською» мовою розповісти вам про минуле, сьогодення та перспективи системи оцінки якості будівельних матеріалів в Україні – щоб ви, розуміючи де в них можуть приховуватися недоліки, не придбали фальсифікат, а у разі його придбання – могли добитися справедливого покарання його продавця.

Зрозуміти те, що відбувається з вимогами до якості та оцінкою відповідності будівельних виробів в Україні неможливо, якщо не зануритися в історію створення такої системи.

Формування системи оцінки якості в Україні

Основи суверенної системи контролю якості продукції (будь-якої, не лише будівельних матеріалів, але і їх теж) були закладені Декретом Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 «Про стандартизацію і сертифікацію», а також Законом України «Про стандартизацію» від 17.05.2001, Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001, Законом України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005.

Вони існували одночасно і створювали заплутану і часом суперечливу систему, в якій паралельно існувало 2 види нормативних документів з вимогами до продукції, правилами і інструкціями щодо процесів її виготовлення – це стандарти (всім відомі національні ДСТУ, міждержавні ГОСТИ) і технічні регламенти.

Якщо з колишніми радянськими республіками Україну об’єднували ще колишні, радянські ГОСТи, то для інших країн по всьому світу ГОСТ і ДСТУ — це щось незвідане і незрозуміле, але при цьому було обов’язкове для дотримання для безперешкодного імпорту продукції в Україну.

В рамках інтеграції до СОТ Україна зобов’язалася зробити національні стандарти добровільними, крім випадків, коли посилання на ці стандарти міститься безпосередньо в технічних регламентах, і… не зробила цього. Принаймні не одразу. В нормативних актах ще довго залишалися норми, які виключали повну добровільність застосування стандартів.

Підтвердження відповідності якості відбувалося в системі державної сертифікації УкрСЕПРО, в якій акредитований орган оцінки відповідності письмово, шляхом видачі сертифіката, засвідчували, що продукція, процес або послуга відповідали заданим вимогам.

Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держстандартом) були затверджені переліки випробувальних лабораторій (центрів), призначалися органи оцінки відповідності, які всі разом складали цю систему. За результатами досліджень і випробувань, на сертифіковану в УкрСЕПРО продукцію видавався сертифікат відповідності, а на продукцію наносився знак відповідності.

Державна сертифікація поділялася на обов’язкову та добровільну. Обов’язковій сертифікації підлягала продукція (в тому числі імпортна), включена до переліку, затвердженого Наказом Держстандарту   України від  30.06.93 №95 (на заміну йому Наказ Держкомстандартизації від 30.08.2002 №498, на заміну йому Наказ Держпродспоживслужби 01.02.2005 №28).

Підлягали обов’язковій сертифікаціії і будівельні матеріали, вироби і конструкції за переліком. В ньому містилось посилання на 25 категорій різних будматеріалів і посилання на ДСТУ, які передбачали до них вимоги. Це і колони, і фахверки, ферми сталеві, панелі та елементи огороджувальних конструкцій, цементи – практично всі будівельні матеріали, що використовуються для спорудження та оздоблення багатоповерхових житлових будинків, і не тільки.

Добровільна сертифікація матеріалів, які не потрапили в цей перелік, теж могла здійснювалась в системі УкрСЕПРО – але за ініціативою замовника (виробника, імпортера), який був зацікавлений в підтвердженні відповідності своєї продукції, а не був зобов’язаний це робити за вимогою законодавства під погрозами притягнення до відповідальності.

Вимоги до якості будівельних матеріалів

Передумовою обігу виробів на ринку України є їх відповідність Технічному регламенту будівельних виробів, будівель і споруд (Техрегламенту).

Відповідно до Техрегламенту, вироби вважалися такими, що відповідають призначенню, якщо вони мають національний знак відповідності і відповідають:

  • основним вимогам, визначеним у цьому Технічному регламенті до споруд, в яких вони застосовуються;
  • регламентним технічним умовам і будівельним нормам.

Оцінка відповідності продукції вимогам техрегламентів може відбуватися за різними алгоритмами (які називаються модулями), ці модулі затверджуються Кабінетом Міністрів України і застосовуються за наявності посилання на них у відповідних технічних регламентах.

Відрізняються модулі застосовною для оцінки відповідності процедурою. Для деяких товарів достатньо складення виробником декларації відповідності, для інших потрібна сертифікація. Яку процедуру на той чи інший товар вибрати, відповідь потрібно шукати у самому техрегламенті на цей товар, стандартах чи технічних умовах на нього.

Техрегламент передбачав, що підтвердження відповідності виробів вимогам цього Технічного регламенту здійснювалося шляхом:

  • декларування виробником відповідності виробів із складенням декларації згідно з додатком (т.зв.модуль А або модуль D) або
  • сертифікації і видачі сертифіката відповідності із застосуванням процедур оцінки відповідності (модуль B+D, або ж модуль F).

Вибір процедур оцінки відповідності для конкрентних товарів виконували згідно рекомендацій ДСТУ Б А. 1.2-2 «Система ліцензування та сертифікації у будівництві. Оцінювання відповідності у будівництві згідно з технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд. Порядок оцінювання відповідності продукції встановленим вимогам».

Мінбуд також складав та періодично поновлює перелік виробів, які мають незначний вплив на здоров’я та безпеку людей, але розміщення яких на ринку дозволяється за наявності складеної виробником декларації про відповідність, та Перелік державних будівельних норм та регламентних технічних умов, відповідність вимогам яких свідчить про відповідність продукції або процесу.

Нові вироби, виготовлення, застосування та експлуатація яких не регламентовані нормативними документами, підлягають підтвердженню їх придатності для застосування шляхом здійснення процедури перевірки на відповідність основним вимогам щодо забезпечення безпеки життя і здоров’я людини, майна та захисту навколишнього природного середовища відповідно до окремих правил (Правила підтвердження придатності нових будівельних виробів для застосування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 240. За результатами випробувань видається технічне свідоцтво).

Сам Техрегламент містив не вимоги до якості будівельних матеріалів, а процедури її підтвердження. Вимоги до якості визначалися регламентними технічними умовами і будівельними нормам.

Реформа системи оцінки відповідності в 2017 році і пов’язані з цим проблеми

В 2014 році підписується угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, що вплинула також на сферу стандартизації, і дуже відчутно. Приймаються нові Закони України, «Про стандартизацію» та «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», за якими:

  • відправлено у минуле ГОСТи;
  • з 01.01.18 припинила своє існування система УкрСЕПРО;
  • Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, переживає систему на 26 днів і теж відправляється у минуле;
  • ДСТУ стають добровільними в застосуванні, за деякими виключеннями (їх все ж обов’язково застосовувати, якщо вказівка про це міститься в нормативно-правових актах, коли посилання на певні стандарти чи кодекси усталеної практики містяться в договорі на виробництво чи постачання товару, або виробник чи постачальник декларує відповідність певним стандартам чи маркує продукцію знаком відповідності.

Тобто, після реформи відпали вимоги здійснювати обов’язкову сертифікацію включеної до Переліку продукції, які підлягають обов’язковій сертифікації. Дотримуватися ДСТУ на продукцію було потрібно, лише якщо цього вимагав виробник чи постачальник.

Техрегламенти залишилися обов’язковими, але нагадуємо — Техрегламент для будівельних матеріалів визначав не безпосередньо вимоги до якості, а процедури підтвердження відповідності продукції цим вимогам: процедури сертифікації і декларування відповідності. Всі вимоги до якості виробів та матеріалів залишилися в регламентних технічних умовах і будівельних нормах.

Більш того, створювані поспіхом та часто сліпим копіюванням європейських регулювань, норми “реформованої” системи контролю за якістю будівельних матеріалів містили чимало “прогалин”, якими масово стали користуватися постачальники неякісних продуктів.

 Яскравим прикладом такої прогалини була відсутність нормативного визначення того, що таке “будівельний виріб” і як саме він підлягає контролю за якістю.

На практиці склався підхід, що будівельний виріб – це те, що на майданчик заходить вже готовим —  елемент будівельної конструкції (колона, ферма, ригель, плита, перекриття, панель стіни, арматурний каркас тощо), який виготовляється поза місцем його установки (про це зазначалося в ДСТУ Б А.2.4-7:2009). Але ж ДСТУ перестали бути обов’язковими до застосування, та й цитований ДСТУ далекий від технічного регулювання виготовлення будівельної продукції.

Ситуацію ще погіршила фактична відсутність ринкового нагляду – йшли баталії щодо розподілу сфери відповідальності за ринковий між Мінргеріоном та ДАБІ, а непублічність відносин сертифікації унеможливлювала оперативну перевірку сертифікатів, що потягло за собою поширення застосування відкликаних та підроблених сертифікатів.

Оскільки вимагати сертифікат відповідності на ряд будівельних матеріалів міг лише замовник будівництва, чого замовники часто не робили (адже це підвищує вартість матеріалів), відбулося істотне підвищення відсотку фальсифікату. Наслідком відсутності реального ринкового нагляду була, зокрема, наявність на рику понад 70% фальсифікованого цементу (за даними Асоціації «Укрцемент»).

Тогочасне регулювання не надавало змогу вітчизняним виробникам маркувати свою продукцію знаком якості європейського зразка та вільно продавати її на ринку ЄС без додаткової сертифікації – адже дозволяло якщо і промаркувати в добровільному порядку, то на відповідність лише національним стандартам (а європейські мають вищі вимоги до якості).

«Воєнні» зміни до Технічного регламенту та їх вплив на ринок

Останні зміни були до Техрегламенту були запроваджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року N 347. Ключові зміни, яких зазнали відносини в цій сфері у зв’язку з відкритим нападом російської федерації на Україну:

1) Мінрегіон набув право складати (поновлювати) перелік будівельних виробів (продукції), що мають незначний вплив на здоров’я та безпеку людей, надання на ринку яких дозволяється без проведення оцінки відповідності та складення декларації про відповідність будівельного виробу (раніше декларація була обов’язковою);

2) Вимоги до підтвердження якості будівель та споруд виведено зі сфери регулювання Техрегламенту;

3) Змінено перелік модулів, за якими може проходити оцінка відповідності;

4) Визначено, що будівельні вироби (продукція) – це будь-який матеріал, виріб або комплект, що виробляється та вводиться в обіг для застосування за призначенням протягом тривалого часу в будівлі або споруді, показники яких впливають на показники будівлі або споруди, пов’язані з основними вимогами до них.

Але найцікавіші для виробників та імпортерів наступні зміни, які діють до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом наступних 90 календарних днів:

  • імпортеру дозволяється введення в обіг та надання на ринку будівельних виробів (продукції), що ввозяться на митну територію України з держав — членів ЄС, на підставі декларації показників будівельних виробів (продукції), виданої іноземним суб’єктом господарювання мовою оригіналу (разом з копією такої декларації, складеною державною мовою). Складення декларації про відповідність, а також нанесення знака відповідності технічним регламентам — не вимагаються.

Відтак, будівельна продукція, яка виготовляється в країнах ЄС зможе ввозитись в Україну за спрощеною процедурою – на підставі документів (декларації показників будівельної продукції), що посилаються на законодавство ЄС (Регламенту (ЄС) 305/2011). Такою декларацією європейський виробник “засвідчує”, що продукція відповідає встановленим вимогам щодо її якості, безпечності та екологічності.

  • виробник у разі неможливості провести оцінку відповідності із застосуванням процедур, визначених цим Технічним регламентом, за погодженням з Мінрегіоном може використовувати інші модулі оцінки відповідності, визначені постановою Кабінету Міністрів України.

Якщо це складний виріб, скоріш за все, Мінрегіонбуд збереже сертифікацію, а якщо ж будівельний матеріал або виріб матиме не надто значний вплив на безпеку всього об’єкту – з високою імовірністю Мінрегіонбуд  погодиться на складення декларації про відповідність від виробника.

Відтак, будівельна продукція, яка виготовляється в країнах ЄС зможе ввозитись в Україну за спрощеною процедурою – на підставі документів (декларації показників будівельної продукції), що посилаються на законодавство ЄС (Регламенту (ЄС) 305/2011). Такою декларацією європейський виробник “засвідчує”, що продукція відповідає встановленим вимогам щодо її якості, безпечності та екологічності — але за недостовірність такої інформації до відповідальності в ЄС фактично притягнутий бути не може і у разі виявлення невідповідності йому загрожуватимуть лише репутаційні втрати.

Рішення Уряду сприятиме безперебійному забезпеченню нашої країни будівельними виробами (продукцією), необхідними для відновлення пошкоджених об’єктів інфраструктури; будівництва фортифікаційних споруд, військових та інших оборонних об’єктів; об’єктів цивільного захисту населення; будівель для постійного та тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб; об’єктів промисловості, які переміщуються з територій воєнних дій тощо. Це, безумовно, плюс.

Проте якість цих матеріалів може бути дуже сумнівною — і це вагомий мінус і надзвичайний ризик для забудовника.

Крім того, українським виробникам, щоб обійтися без сертифікації (на вимогу техрегламентів та інших нормативних актів), потрібно звертатися до Мінрегіону, процедура розгляду таких звернень залишається нечіткою та носить істотні корупційні ризики.

Одним з наслідків «воєнних» змін стало ускладнення конкуренції українських виробників із іноземними конкурентами. По факту, це протекціонізмом для імпортерів, адже реєстрація виробника в Євросоюзі аж ніяк  не означає автоматично добросовісність його дій, якість його продукції та правдивість декларованих технічних характеристик продукції. На думку авторів, ринок захлеснуть неякісні матеріали від компаній, зареєстрованих у ЄС — як тільки з’являться гарантії оплати товару та недопущення його примусового вилучення для воєнних потреб.

Зауважимо, що виготовлення декларації показників будівельної продукції, що надається іноземним виробником з перекладом на українську. потребує особливої уваги в частині перекладу назви товару, що імпортується – адже невдале формулювання перекладу назви товару і його використання в первинних документах бухгалтерського обліку може спричинити проблеми на етапі оприбуткування та подальшого перепродажу товару, створюючи обов’язок окремого обліку та списання товару кожного найменування окремо.

Як це вирішити? “Правильно” перекласти декларацію нерезидента та за потреби відкорегувати ПДВ-накладну на імпорт, назвавши в ній товар належним чином (як це в прийнято в українській практиці для продажу кінцевим споживачам), і так само зробити з його оприбуткуванням. А на майбутнє домовлятися з митним брокером заздалегідь про те, як йому правильно перекладати іноземні декларації якості щоб у вас не було проблем з номенклатурою.

Нарешті, галузь очікує надзвичайно велике потрясіння з 01.01.2023 у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про надання будівельної продукції на ринку». Продовжується робота над імплементацією Регламенту ЄС 305/2011 щодо будівельної продукції – про це поговоримо в наступній публікації.

Сподіваюся, ви погодитеся з нами,  що до запуску дієвого механізму ринкового контролю за якістю та притягнення порушників до відповідальності, жодні сертифікати та декларації відповідності не дозволять вам покладатися на них на 100% як на реальний доказ якості придбаної продукції.

При зведенні якого-небудь серйозного об’єкту вкрай важливим стає залучення партнерського випробувального центру для сертифікації продукції під вашим контролем або, що ще краще, для самостійного визначення якості ключових будівельних матеріалів до їх застосування (а понад усе — цементу).

Якщо цього не робити, то за поточного стану ринку ризик набути в результаті інвестицій будинок з моху та палиць стає досить високим. Принагідно зазначу, що до початку відкритого вторгнення росії в Україну рівень фальсифікату будівельних матеріалів зберігався на рівні 30%, а цементу — так і зовсім 70%. “Воєнна лібералізація” ринку робить ситуацію ще складнішою.

Готові відповісти на питання, здійснювати супровід процесів сертифікації продукції, покарання порушників та захисту від безпідставних переслідувань, якщо у вас виникне така потреба.

 

Посилання на статтю у вигляді документасистема сертифікація будівельних матеріалів ч1

 

З повагою,

Партер “Кроу Михайленко”                                              Сергій Клюца

kliutsa@crowe.com.ua

Старший юрист  АО “Адер Хабер”                                   Ярослава Лаган

i.lagan@aderhaber.com

ru_RUРусский