SUBSCRIBE TO OUR
NEWS AND ANNOUNCEMENTS.

В Україні вже майже 10 років широко застосовується інструмент аграрних розписок, що визначають безумовні зобов’язання боржників, забезпечені майбутнім врожаєм сільськогосподарської продукції.

Втім, до останнього часу серед юристів точилися дискусії щодо розподілу обов’язку доказування приналежності сільськогосподарської продукції боржників до предмету застави, яким забезпечуються зобов’язання за аграрною розпискою.

Особливо загострювалась така дискусія в спробах кредиторів застосувати положення ч.4 ст.13 Закону України “Про аграрні розписки” та задовольнити свої вимоги за рахунок майна осіб, які придбали сільськогосподарську продукцію у боржника, який не виконав зобов’язання за аграрною розпискою.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України “Про аграрні розписки”, аграрна розписка встановлює забезпечення виконання зобов’язань боржника за аграрною розпискою заставою його майбутнього врожаю. Предметом такої застави може бути виключно майбутній врожай сільськогосподарської продукції.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України “Про аграрні розписки” на день збору врожаю предметом застави стає відповідна кількість зібраної сільськогосподарської продукції. Обов’язок доведення походження зібраної сільськогосподарської продукції покладається на боржника за аграрною розпискою.

Суди першої та апеляційної інстанції досить послідовно розглядали зазначену норму закону як таку, що регулює виключно взаємовідносини між боржниками та кредиторами за аграрними розписками — а у відносинах з особами, які набули сільськогосподарську продукцію від боржника, перекладали обов’язок доказування походження такої продукції на кредиторів.

Втім, постановою від 01.12.2021 у справі № 914/2848/20 Вищий Господарський Суд Верховного Суду виклав правову позицію, яку встановлено неправильність попередніх підходів та встановлено нову презумпцію.

В ній суд дійшов висновку, що третя особа, враховуючи положення частини другої статті 9, частини п`ятої статті 10 Закону України «Про  аграрні розписки», постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 665, що регулюють питання ведення реєстру аграрних розписок, могла проявити розумну обачність та перевірити у вказаному реєстрі наявність у боржника аграрних розписок, за наявності яких з`ясувати, чи є пшениця, яка підлягає продажу, предметом застави. У цій же постанові Верховний Суд дійшов висновку щодо застосування у правовідносинах між кредитором та третьою особою норми статті 7 Закону України «Про аграрні розписки», зауваживши, що норма покладає саме на боржника за товарною аграрною розпискою обов`язок доведення походження зібраної ним сільськогосподарської продукції з врожаю, вирощеного на земельних ділянках, відмінних від зазначених у виданій ним аграрній розписці, а, отже, визначає презумпцію поширення на зібрану боржником сільськогосподарську продукцію обтяження заставою за аграрною розпискою.

Розвиваючи зазначений правовий висновок про застосування норми ч.3 ст.7 Закону України “Про аграрні розписки”, Вищий Господарський Суд Верховного Суду в постанові від 24 травня 2022 року у справі № 906/708/20 зробив висновок, що зазначеною нормою законодавчо встановлена спростована презумпція, що відповідна кількість зібраної сільськогосподарської продукції є предметом застави. Тому у спорі між кредитором та третьою особою, якій боржник відчужив майно, що є предметом застави за аграрною розпискою, до виконання зобов`язань за аграрною розпискою, тягар доказування обставин щодо походження відчуженої сільськогосподарської продукції покладається на боржника за аграрною розпискою та третю особу, яка є боржником у спірних правовідносинах.

Такі висновки є цілком послідовними та обґрунтованими.

Здійснюючи логічне тлумачення  ч.3 ст.7 Закону України “Про аграрні розписки” із застосуванням методу доведення до абсурду (redutio ad absurdum) можна дійти до висновку, що цією нормою встановлюється  презумпція, що будь-яка сільськогосподарська продукція боржника за аграрною розпискою, яка за характеристиками відповідає ознакам продукції, що є предметом застави за аграрною розпискою, вважається предметом такої застави, якщо боржник не спростує таку презумпцію належними доказами. У разі протилежного тлумачення досягається абсурдна ситуація: невиконання боржником за аграрною розпискою обов’язку довести походження зібраної ним сільськогосподарської продукції унеможливлює розглядати жодну зібрану ним продукцію у якості предмету застави за аграрною розпискою. Не виконуючи цивільний обов’язок довести походження сільськогосподарської продукції, боржник набуває вигод — що є неприпустимим наслідком порушення зобов’язання.

Відповідно до абз.3 ст.7 Закону України “Про аграрні розписки” обов’язок доведення походження зібраної сільськогосподарської продукції покладається на боржника за аграрною розпискою в усіх правовідносинах, регулюванню яких присвячено норми  Закону України “Про аграрні розписки” і не зводиться до доказування приналежності  зібраної ним сільськогосподарської продукції до предмету застави за аграрною розпискою, а поширюється на доказування походження будь-якої продукції, що ним вирощена. Відповідно до преамбули Закону України “Про аграрні розписки”, цей Закон регулює відносини, що виникають під час оформлення, видачі, обігу, виконання аграрних розписок, визначає порядок їх реєстрації та спрямований на створення правових, економічних, організаційних умов функціонування цих документів. Таким чином, відповідно до преамбули Закону України “Про аграрні розписки”, цей закон регулює не лише відносини між боржником та кредитором, але і за участю інших осіб.

Відповідно до ч.4 ст.13 Закону України “Про аграрні розписки”, у разі відчуження боржником за аграрною розпискою майна, що є предметом застави за аграрною розпискою, будь-якій третій особі до виконання зобов’язань за аграрною розпискою, кредитор за аграрною розпискою має право задовольнити свої вимоги до боржника за аграрною розпискою за рахунок такого чи іншого майна такої третьої особи, після чого в неї виникає право регресної вимоги до боржника за аграрною розпискою.

Таким чином, відповідно до ч.4 ст.13 Закону України “Про аграрні розписки”,  цей закон регулює також відносини з особами, що набули зібрану сільськогосподарську продукції, що є предметом застави за аграрними розписками.

Вищий Господарський Суд Верховного Суду в постанові від 24 травня 2022 року у справі №  906/708/20 також сформулював важливі висновки щодо  способів доказування спростування факту приналежності набутої третьою особою сільськогосподарської продукції до предмету застави за аграрною розпискою.

Суд встановив, що закон покладає тягар доказування обставин щодо походження відчуженої сільськогосподарської продукції на боржника за аграрною розпискою та третю особу, яка є боржником у спірних правовідносинах.  Доведення таких обставин здійснюється в загальному порядку шляхом подання доказів відповідно до статей 73, 80 ГПК України. При цьому та обставина, що у договорі поставки, укладеному Боржником з третьою особою, гарантовано, що товар не є предметом застави, не може бути підставою для висновку щодо відмови в позові, оскільки Кредитор не є стороною такого договору. Відповідно до статті 629 ЦК України обов`язковість договору встановлена лише для його сторін.

Не обійшлося в постанові Вищого Господарського Суду Верховного Суду від 24 травня 2022 року у справі № 906/708/20 і без ложки дьогтю для кредиторів.

Відповідно до ч.4 ст.13  Закону України “Про аграрні розписки” у разі відчуження боржником за аграрною розпискою майна, що є предметом застави за аграрною розпискою, будь-якій третій особі до виконання зобов’язань за аграрною розпискою, кредитор за аграрною розпискою має право задовольнити свої вимоги до боржника за аграрною розпискою за рахунок такого чи іншого майна такої третьої особи, після чого в неї виникає право регресної вимоги до боржника за аграрною розпискою.

Таким чином, здавалося б, що відповідно до ч.4 ст.13  Закону України “Про аграрні розписки” обсяг вимог за аграрною розпискою, які кредитор вправі задовольнити за рахунок майна третьої особи, що набула майно, яке входить до складу предмету застави, не обмежується законом і не залежить від кількості майна, набутого третьою особою. За такого тлумачення, придбання третьою особою навіть однієї зернини, вирощеної на земельних ділянках, майбутній врожай з яких переданий у заставу у якості забезпечення виконання зобов’язань за аграрною розпискою, вже  відповідно до ч.4 ст.13  Закону України “Про аграрні розписки” було б підставою для задоволення кредитором  всіх своїх вимог до боржника за рахунок майна особи, що здійснила його придбання.

Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Вищий Господарський Суд в постанові від 24 травня 2022 року у справі №  906/708/20 зробив висновок, що за змістом цієї норми кредитор    має право задовольнити свої вимоги до боржника за аграрною розпискою як за рахунок відчуженого майна, так і за рахунок іншого майна третьої особи, що придбала заставне майно; із положень статей 190, 192 ЦК України випливає, що гроші визнаються різновидом майна; а тому вимога про стягненням коштів з третьої особи є належним способом захисту прав кредитора у відносинах за  ч.4 ст.13  Закону України “Про аграрні розписки”.

На підставі ч.4 ст.13  Закону України “Про аграрні розписки” може бути задоволена вимога кредитора і про стягнення штрафних санкцій за аграрною розпискою, адже відповідно до статті 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, — неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Водночас, в зазначеній постанові Верховний Суд визнав помилковими аргументи скаржника, що третя особа відповідає за зобов`язаннями боржника в повному обсязі, незалежно від вартості набутого майна, що є предметом застави.

З того, що стаття 13 Закону України «Про аграрні розписки» (відповідальність) передбачає, що  Кредитор за аграрною розпискою має право задовольнити свої вимоги до Боржника, але не визначає обсяг такої відповідальності, Верховний Суд прийшов до досить суперечливого висновку щодо застосування до таких відносин загальних положень про заставу, які визначають, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (частина друга статті 1 Закону України «Про заставу»).

З того, що у ч.4 ст.13  Закону України “Про аграрні розписки”  не фігурує згадка про солідарну відповідальність третьої особи за зобов’язанням за аграрною розпискою, Вищий Господарський Суд робить висновок, що боржник за основним зобов`язанням та третя особа, що придбала заставне майно, не є солідарними боржниками, оскільки відповідно до положень статті 541 ЦК України солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором.  Так само, законом прямо не передбачена поряд із відповідальністю Боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність третьої особи і можливість кредитора пред`явити вимогу в повному обсязі до такої особи, незалежно від вартості придбаного заставленого майна.

Суд вирішив, що словосполучення «за рахунок такого чи іншого майна такої третьої особи» у частині четвертій статті 13 Закону вживається виключно для позначення можливості звернути стягнення також на інше майно третьої особи, якщо заставне майно вже відсутнє у третьої особи в силу специфіки такого товару, як зерно. З цього суд зробив висновок, що відповідальність третьої особи обмежується розміром вартості фактичної реалізації заставного майна (його частини), що було відчужено до виконання зобов`язання за аграрною розпискою.  Якщо вартість заставного майна, що була набута третьою особою, не покриває вимоги кредитора, він не має право отримати суму, якої не вистачає, виключно з Боржника за аграрною розпискою.

Сумнівність такої викладеної у постанові від 24 травня 2022 року у справі №  906/708/20 позиції полягає у відсутності в ч.4 ст.13  Закону України “Про аграрні розписки” підстав ототожнювати задоволення вимог за рахунок майна третьої особи — набувача застави за аграрною розпискою зі зверненням стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч.4 ст.13 Закону України “Про аграрні розписки”, у разі відчуження боржником за аграрною розпискою майна, що є предметом застави за аграрною розпискою, будь-якій третій особі до виконання зобов’язань за аграрною розпискою, кредитор за аграрною розпискою має право задовольнити свої вимоги до боржника за аграрною розпискою за рахунок такого чи іншого майна такої третьої особи, після чого в неї виникає право регресної вимоги до боржника за аграрною розпискою.

Відтак, правовідносини за ч.4 ст. 13 Закону України “Про аграрні розписки” виникають за фактом вчинення набувачем дій з придбання предмету застави за аграрною розпискою, і обов’язок набувача реалізувати право кредитора задовольнити його вимоги до боржника за аграрною розпискою за рахунок майна набувача виникає з підстав закону за фактом вчинення набувачем дій з набуття предмету застави за аграрною розпискою — а не за фактом перебування у його власності предмету застави.

Закон України “Про аграрні розписки” не забороняє боржнику здійснювати відчуження предмету застави, а набувачам — набувати таке майно у власність. За таких обставин, всупереч розміщенню норми ч.4 ст. 13 Закону України “Про аграрні розписки”  в статті 13 “Відповідальність”, зобов’язання набувача предмету застави за аграрною розпискою перед кредитором можуть виникати внаслідок правомірного правочину з придбання предмету застави. Це означає, що обов’язок набувача предмету застави задовольнити вимоги кредитора в порядку ч.4 ст.13 Закону України “Про аграрні розписки” не є притягненням набувача до відповідальності, а є частиною правовідносин, що виникли на підставі  Закону України “Про аграрні розписки” у зв’язку з набуттям ним права власності на предмет застави за аграрною розпискою.

В правовідносинах за ч.4 ст.13 Закон України “Про аграрні розписки” інтереси учасників є справедливо збалансованими:

— особа, яка в порушення інтересів кредитора придбала у боржника продукцію без достатніх доказів того, що на продукцію не поширюється режим предмету застави (хоча мала можливості отримати такі відомості і не скористалася ними), задовольняє вимоги кредитора та набуває регресної вимоги в боржника у тому ж розмірі;

— кредитор, який як заставодавець має охоронюваний законом інтерес задовольнити свої вимоги до боржник за рахунок предмету застави, має можливість  отримати задоволення своїх вимог і після відчуження предмету застави;

— обсяг обов’язків боржника, який здійснив відчуження предмету застави, не змінюються — змінюється лише особа кредитора за таким зобов’язанням.

Відповідно до ч.3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Придбання третьою особою продукції, що є предметом застави за аграрною розпискою, є реалізацією такою особою права на господарську діяльність (придбання продукції) на шкоду кредитору за аграрною розпискою.

Відповідно до ч.6 ст.13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою — п’ятою цієї статті, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч.3 ст.16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої — п’ятої статті 13 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до ч.3 ст.16 ЦК України у разі зловживання особою правом у формі придбання продукції у боржника за наявності обтяження продукції заставою за аграрною розпискою, суд вправі відмовити такому покупцю у захисті його прав.

Відповідно до  ч.6 ст.13 ЦК України у разі зловживання особою правом у формі придбання продукції у боржника за наявності обтяження продукції заставою за аграрною розпискою суд має всі підстави застосувати до такої особи наслідки ч.4 ст.13  Закон України “Про аграрні розписки” — що підпадають під визначену в ч.6 ст.13 ЦК України категорію “інші наслідки, встановлені законом”.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року по справі №2-р(ІІ)/2021 зазначені приписи цивільного кодексу не визначають дій особи як правопорушення за цивільним правом або як іншу умову для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності. Оспорювані приписи кодексу встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити в захисті цивільного права в разі порушення особою вимог чч.2—5 ст.13 ЦК. Тобто ці приписи кодексу містять вказівку на юридичні наслідки дій особи, що їх не може бути кваліфіковано як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності.

За таких обставин, застосування судом до особи, що набула право власності на предмет застави з аграрною розпискою,  наслідків у вигляді правовідносин за ч.4 ст. 13 Закону України “Про аграрні розписки” шляхом задоволення за рахунок майна набувача всіх вимог кредитора за аграрною розпискою, здійснюється без порушення вимог законодавства України.

Застосована наразі  у постанові від 24 травня 2022 року у справі №  906/708/20 правова позиція створює проблеми, пов’язані із визначенням того, яку частку у придбаній третьою особою сільськогосподарській продукції становить предмет застави за аграрною розпискою та якою є вартість такої частки, а також унеможливлює у повному обсязі реалізацію кредиторам наданих їм законом гарантій при виявленні фактів прихованого відчуження боржником застави — коли кредитору вдасться довести лише частину недобросовісних операцій.

Сподіваємося, у майбутньому наведена проблема буде визнана достатньою для передачі справи на вирішення Великої Палати Верховного Суду і виражена наразі правова позиція ще зміниться.

Незважаючи на поточне обмеження розміру вимог, що можуть бути задоволені за рахунок майна набувача предмету застави, всі інші виражені в постанові від 24 травня 2022 року у справі №  906/708/20  правові позиції послідовно посилюють захист інтересів кредиторів. В сучасних умовах саме ч.4 ст.13 Закону України “Про аграрні розписки”  найефективніше захищає предмет застави від недобросовісних третіх осіб, що придбавають заставлене майно — наносячи найболючіший удар по їх кишені. В усіх інших видах забезпечення та застави зберігається вільний оборот сільськогосподарської продукції — із нехтуванням будь-якими обтяженнями та заставами, як це відбувалося донедавна на всьому ринку і буде відбуватися й надалі у відносинах, де аграрні розписки не застосовуються.

Втім, навіть таке обмежене притягнення покупців заставленого збіжжя до відповідальності вже вкрай не подобається трейдерам. Всі позитивні досягнення від такої сформованої судової практики із застосування ч.4 ст.13 Закону України “Про аграрні розписки” можуть бути перекреслені у разі підтримки  Верховною Радою законопроекту №2805-д “Про внесення змін до Закону України «Про аграрні розписки» та деяких інших законодавчих актів України щодо функціонування та обігу аграрних розписок”, згідно з нормами якого такий спосіб захисту більше не існуватиме. Втім, зазначений проект закону розглядається з 2020 року та досі не подолав перше читання — а тому учасники відносин мають можливість ще принаймні сезон-другий користуватися  такими перевагами аграрних розписок у їх поточній формі, а ближче до розгляду законопроекту Верховною Радою — вплинути на народних депутатів та добитися захисту своїх інтересів, а саме недопущення безкарного відчуження боржником предмету застави за аграрними розписками недобросовісним третім особам.

 

Також цей текст поданий в форматы документи — Аграрні розписки — стягнення з покупців заставленого зерна

 

Стаття розміщена в виданні БУХГАЛТЕР&ЗАКОН компанії ЛІГА ЗАКОН — https://ips.ligazakon.net/document/reader/BZ013941?from=accountant_and_law&hide=true

Сайт електронного видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН компанії ЛІГА ЗАКОН — https://bz.ligazakon.ua/ua/

 

З повагою,

Партнер Кроу Михайленко

адвокат                                                                          Сергій КЛЮЦА

ru_RUРусский