SUBSCRIBE TO OUR
NEWS AND ANNOUNCEMENTS.

ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШІ
НОВИНИ І АНОНСИ

Ця стаття присвячена питанню збереження/зміни статусу податкового резиденства українськими фахівцями (в основному приватними підприємцями) у 2022 році у зв’язку з вимушеною міграцією через агресію Росії в Україні.

Нижче тези, на які слід звернути увагу:

1. З урахуванням ризиків для української банківської системи та запроваджених обмежень на виплату грошей за кордон українські підприємці шукають можливості для відкриття рахунків у зарубіжних банках / платіжних системах. Ми висловлюємо побоювання проти використання платіжних систем через вимоги українського валютного законодавства перераховувати їх на банківські рахунки. З іншого боку – банківські рахунки за кордоном – цілком законна опція через нещодавню валютну лібералізацію, тоді як правило «360 днів» не вимагає перерахування валютної виручки на рахунки в Україні у разі експорту послуг. І, власне, місце відкриття рахунку не впливає на податкове резиденство.

2. Фіскальним органам країн, що приймають нас, зрозумілий і комфортний сценарій, в рамках якого українські фахівці, які переїхали до них і почали заробляти, стають резидентами і сплачують податки за законодавством цих країн – як мінімум, з 1-го дня перебування в конкретній країні, не чекаючи коли пройде термін проживання в 183 дні. Наші колеги з Естонії вже отримали відповідь від свого податкового відомства в такому дусі: «ми не знаємо, чи у них там збереглися домівки, тому вважаємо зараз їх домом — Естонію для визначення податкового резиденства». І це лише початок. Далі вони експлуатуватимуть інші критерії, згадані у міжнародних конвенціях про уникнення подвійного оподаткування: місцезнаходження сім’ї, «183 дні» тощо.

 3. З урахуванням останньої лібералізації українського податкового законодавства на період військового стану (2% для платників єдиного податку замість 5, збільшений у тисячу разів поріг прибутковості, звільнення від імпортного ПДВ), можливість не сплачувати єдиний податок для платників 2 групи – навряд чи ми знайдемо в навколишніх країнах, навіть з урахуванням прийнятих у них режимах айпі бокс більш ліберальний податковий режим, ніж у нашій рідній Україні.

Тепер давайте, спираючись на попередній матеріал, присвячений статусу українців, які виїхали закордон, розглянемо питання того, як впливають різноманітні дозволи та статуси на визнання податковим резидентом:

— безвізовий режим із Європою дозволяє перебувати без жодних дозволів протягом 90 днів на рік. Не виключаємо, що на перевищення 90 днів закриватимуть очі, але почекаємо на офіційні роз’яснення;

— режим тимчасового захисту, прийнятий у більшості європейських країн, дозволяє перебувати на території певної держави протягом 18 місяців. Також він дозволяє працевлаштовуватися за деякими винятками (наприклад, у Словаччині цей дозвіл не наділяє правом обіймати посаду директора — це єдине). З обмежень, з якими ми зіткнулися, – формальна заборона перебувати протягом терміну тимчасового захисту більше одного місяця в іншій країні;

— статус біженця також дозволяє перебувати в країні, але ще більше обмежує свободу пересування та працевлаштування;

— тимчасовий дозвіл на проживання в деяких країнах дозволяє реєструватися самозайнятою особою (аналог нашого СПД) або директором, але ще більшою мірою позначає зв’язок з певною країною;

— PECEL (у Польщі), як ми розуміємо, це взагалі ідентифікаційний номер, який сам не створює податкові обов’язки.

Повторимося, описані вище залежності / обмеження є універсальними і можуть змінюватися від країни до країни. Наприклад, щоб подати заяву на підприємницький статус у Швейцарії не потрібен дозвіл на проживання — достатньо режиму тимчасового захисту (S-permit), а в Грузії не потрібно, ні першого, ні другого.

Тепер давайте розберемо питання, чи є якийсь із згаданих статусів сам собою визначальним для визнання громадянина резидентом певної країни.

Мабуть, ні. Дозвіл – на те і дозвіл, що ним можна скористатися, або ж ні. Він сам не підтверджує факт. (Проте таке вказувала українська податкова служба стосовно видів на проживання ще у нульових роках . Нагадаю, тоді ставка ПДФО з нерезидентів була вдвічі вищою, ніж ставка для резидентів, і всі іноземці – намагалися стати податковими резидентами України. І уявіть — були аргументи для відмови).

Давайте розглянемо таку гіпотетичну ситуацію. Громадянка України:

— прожила січень та лютий в Україні;

— після початку війни переїхала, користуючись безвізовим режимом та прожила три місяці в Румунії (скажімо з березня по травень);

— потім поїхала на два місяці до Туреччини з червня до липня (взагалі вільне проживання);

— і потім приїхала до Польщі, отримала тимчасовий захист, прожила ще 4 місяці із серпня до листопада.

А потім, дай Боже, війна закінчилася і в грудні вона повернулася в Україну.

При визначенні її резиденства згідно з міжнародними конвенціями слід керуватися:

(1) насамперед — критерієм постійної домівки як внутрішнього ставлення до місця, де живеш. Воно може бути у власності чи в оренді, це неважливо. Проте це внутрішнє ставлення платника податків, а не припущення (естонської) податкової служби. ОЕСР до конвенції про уникнення подвійного оподаткування дає дуже повчальний коментар щодо цього:

«Sub-paragraph a) means, therefore, that in the application of the Con-vention (that is, where there is a conflict between the laws of the two States) it is considered that the residence is that place where the individual owns or possesses a home; this home must be permanent, that is to say, the individual must have arranged and retained it for his permanent use as opposed to staying at a particular place under such conditions that it is evident that the stay is intended to be of short duration.

As regards the concept of home, it should be observed that any form of home may be taken into account (house or apartment belonging to or rented by the individual, rented furnished room). But the permanence of the home is essential; this means that the individual has arranged to have the dwelling available to him at all times continuously, and not occasionally for the purpose of a stay which, owing to the reasons for it, is necessarily of short duration (travel for pleasure, business travel, educational travel, attending a course at a school, etc.)».

Як бачимо, ключовим є будинок, і якщо його не знищили, то логічно очікувати, що вимушене перебування за межами України з різних причин не призводить до появи постійного будинку за кордоном.

Серед причин не згадані тезіси про війни та біженців, але з іншого боку, перелік не вичерпний. Крім того, ми не бачимо принципової різниці в навчанні в школі та вимушеному переселенні через війну (тим більше що ці дві причини іноді взаємопов’язані: режим тимчасового захисту дає доступ до систем охорони здоров’я та освіти відповідної країни)

Побічно цей висновок підтримує законодавство США про біженців: статус біженця дає змогу отримати Green Card, а вже остання створює обов’язок сплачувати податки за законодавством США;

 (2) щодо другого критерію для визначення резиденства – центр життєвих інтересів – найчастіше як приклад наводять місцезнаходження сім’ї. В умовах сучасної війни в Україні, коли чоловікам заборонено виїздити за кордон, у переважній більшості випадків центр життєвих інтересів залишатиметься в Україні;

 (3) третій критерій, який часто називають «183 дні» і на який найчастіше посилаються фіскальні органи, оскільки рахувати дні іноді легше, ніж припускати ставлення до домівки або центру життєвих інтересів (що знаходиться поза зоною контролю цих самих фіскальних органів). У тексті конвенції цей критерій звучить складніше «місце, де особа постійно чи переважно проживає». Як би там не було, слід завжди пам’ятати, що цей критерій – третій, і не повинен аналізуватись, якщо існує ясність за першим чи другим критерієм. І потім, у нашому прикладі вище, де громадянка України ніде не проживала 183 дні, а мігрувала до різних країн, з його застосуванням, ми сподіваємося, не виникнуть складнощі.

(4) четвертий критерій — громадянство – з ним все ясно. Слава Україні!

Давайте підведемо підсумки: 

То ж як зберегти українське резиденство та ліберальне податкове навантаження українському підприємцю, зайнятому у сфері цифрової економіки, тобто не прив’язаному до певного робочого місця?

Щоб ми робили на місці айті-спеціаліста:

— відкривати рахунок за кордоном корисно хоча б заради зменшення втрат у валюті, і загалом нейтрально з погляду перспектив оподаткування. Ми, однак, задля зниження фіскальних ризиків не відкривали б рахунок у тій країні, яка висловлює претензії на наше резиденство та оподаткування. Умовно кажучи, якщо Ви отримали тимчасовий захист та/або PESEL у Польщі, краще мати банківський рахунок в Україні або в Швейцарії;

— демонструвати не знищений, хоч і порожній будинок – корисно судячи з першого критерію. Навіть якщо йому завдали шкоди — відремонтуємо як закінчиться війна;

— мати чоловіка в збройних силах / теробороні на території України корисно судячи з другого критерію;

— не прагнути жити в одній країні по 6+ місяців, користуючись правом тимчасового захисту, а переміщатися між ними, чіпляючи взагалі не європейські країни, як, наприклад, Грузію, Туреччину та Єгипет – корисно з точки зору третього критерію. Чесно кажучи, ми взагалі зверталися б за тимчасовим захистом у крайньому випадку, якщо є потреба в освітніх/медичних послугах. Але точно не за допомогою – воно того не варте, особливо що стосується податків;

— отримувати тимчасовий дозвіл на проживання ми теж не рекомендували б, як мінімум у 2022 році, якщо на вас не покладено місію стати директором у європейській компанії. А коли є час, ретельніше розібралися б у податкових режимах європейських країн, у пошуках оптимального оподаткування для самозайнятих осіб.

Якщо нічого з цього не допомогло, і Вас все одно «хочуть» фіскальні органи однієї з європейських країн – ми не здавалися б і зверталися до українських органів податкової служби за механізмами взаємного узгодження. Нехай вони теж поборються за нашого платника податків.

 

З повагою,

Дмитро Михайленко, за участі Віталія Смердова

ru_RUРусский